содержание • хроника сайтауказатель произведений
о нас • авторы • contents
 

 

Полностью стихотворения Николая Клюева “Песнь Гамаюна” (“К нам вести горькие пришли...”) и “От Лаче-озера до Выга...” из цикла “Разруха” опубликованы в рубрике “Тексты”.

От переводчика

Перед вами начало безумного, быть может, эксперимента. Переводчик отдает себе отчет в том, что перевести всего Клюева — задание совершенно неподъёмное для одного человека, а если рискнуть, то потребуется затратить на это остаток жизни. Поэтому я призываю всех украинских поэтов: дерзайте! Все стоящие работы будут опубликованы на сайте (наши координаты: kluevoslov@mail.ru), а там Бог даст. Само общение с материалом возблагодарит за потраченные время и усилия.

 

   

Микола КЛЮЄВ

 

Розруха

 
 

 

I

Піснь Гамаюна

 
 
Гіркії вісті нас знайшли:
В мулі блакить Аралу нині
Мовчать лелеки на Вкраїні
Німі моздокські ковилі
В Саровського пустелі білій
Керма підземні загули

 

І хмари нам доповіли
Мовляв, і Волга вже міліє
В Керженці палії лихії
Нищать ялинкові кремлі
Що мох та комлі вітер сіє
На ниві в суздальськім селі

 

Нам сум принесли на крилі
Журавки, що летять далеко
Останній раз з Варягів в Греки
І мруть знигарики від тлі
Лиш сироїжкам «многа літа»
Прогули панотці шмелі

 

К нам вісті чорнії прийшли —
Немає рідної землі
Як білоцвіту восени
Де сутінки, як уві сні
Рубають серця деревину
Аби зігріть сумну хатину
Та виє рубане поліно
На місяць над покосим тином
І серцю боляче вмирати
А в домі мерзне сива мати...
Ах, страшно пісню розпинати!

 

Нам вісті душу опекли —
Немає рідної землі
Міліє глиб Аралу нині
Замовк Грицько на Україні
І Північ — либідь крижаний
Розтікся по воді чужій
Щоб знали вірних кораблі —
Немає рідної землі

 
 

II

 
  Від Лаче-озера до Вигу
Бурлачив я невірним шляхом
Конав захід червоним ляхом
Серед дідьків-лісовиків...
Немов від панських канчуків

 

Стогнали сосни: «Горе, сину!»
Горбини — сестри з полонини
Стоять скривавлені. Я йшов
Весь зранений до підошов
Мов гулий лось, що втік від смерті.
В чайках гаптованих, простерта
Пухова хустка Заонежжя
Що вкрила і гору Ведмежу
Й Данилово, де Неофіту
Андрій та Сімеон, як ситу
Зварили у далекім лютні
«Ответы» на віки майбутні
Ця книга — калита. В ній мощі
Народу, що пішов до прощі
Бобрихи, що стягла під воду
Лісу з Хітрєйшего Синоду
Прочте колись Олександрія
Бомбей і Рим, гультяй Париж...
Розіп’яли Русь часи лихії
А ти, мов ластівка, дзюрчиш
Понад хрестом: «Облиш, облиш...»
Мов очерет в ставкові очі
Дивлюсь, дивлюсь — вони пророчать
Мов мама — не обоз чуми
Струмок в берізках, як з зими
І поруч — чудотворний глечик...
Шляхетська кров тече, до речі
Із ран — озер червоно-синіх
В їх муть я з убочі закинув
Тенета вій. І сплив безсилий
Що смерть худий, що саван білий
Сіг, мов ізнятий із хреста
Від чуба і до чобота
Хребет пічкури поскубали
В вусах нужа бенкетувала
Та на вустах жила молитва...
Мов з плахи я підняв ловитву
І заволав із очерету:
«Ти звідки, брат? Води... чи меду?..»
Здригнулись вії раз у раз:
«Я ж українець Опанас
Добий зозулю, чоловіче...»
І бачу: незліченне віче
Тепляться вересу свічки
Мільга виблискує з ріки
То душі мертвії живії...
Шапки янголів золотії
Блищать крізь лати ялинкові
Збирають в торби бірюзові
Мов сни лілові повесні...
Чи то я бачив уві сні?

 

Кому потрібне, Боже милий
Що мої вії наловили?
А Виг мов пасока блищить
Де на вечерю пан Ведмідь
Ловив в мережу місяць новий.
Данилово — казан перловий
Дамаських перлів, сліз коштовних
Від злодіїв вогонь жертовний
Сховало під волною схими...
То Кітеж наш новий, незримий
То Біломорський смерть-канал
Його копав і тут сконав
Акім, з Ветлуги Пров та Фекла...
Великоросія — то пекло
Де ллють кривавії дощі
І люттю добрять пісні шті
А очі в болотах ховають
І рівень в шлюзах підіймають
Горючої, гіркої лави
І гордо ходять пароплави
З Онеги до Білого моря
По водах відчаю і горя
Від Повенця до Риб’єй солі
То — пам’ятка людської болі
Мітла небесна за гріхи
Тим, хто, спустошивши міхи
Із дідівським, стоялим медом
Не схтів піти в свою череду
Й у батьківській кондовій хаті
Піснями долю колихати
І хрест свій нести до погосту...
Русь! Чи не краще жити просто
Дерев і птахів чуть розмови
І пити мед із чари слова
Най риб’ячий пузир в віконці —
Налисник смажити на сонці
(Налисник в Азії — чурек)
Щоб росіянин чи узбек
Мав досхочу зірок лосиних
Сопілки, клуні, батьківщини
І оленів — роги злотії,
Ніж кров та вошів гать, Росіє
Від Арарату до Помор’я?..
Та льон цвіте крізь хмари горя
То скаче кінь святого Юра
І віщо рже... Чу! Вовча шкура!
Я клятим шляхом йшов похмуро
Від Дона мертвого до Лаче.
 

 

Переклад з російської Гліба СІТЬКА

Опубликовано в:

Клюєв Микола. Розруха / Пер. з російської Г.Ситька // Православие и культура. — Киев, 2002. — № 1-2. — С. 131-136.

Полностью стихотворения Николая Клюева “Песнь Гамаюна” (“К нам вести горькие пришли...”) и “От Лаче-озера до Выга...” из цикла “Разруха” опубликованы в рубрике “Тексты”.